Це вступ до моїх спогадів про творчість, до біографії.

Якщо уважно подивитися на моє життя, може скластися враження, що я весь час щось збирав.

Спочатку — значки. Потім марки. Потім музику. Потім платівки. Потім компакт-диски. Потім фотографії. Потім сайти, програми, відео, статті…

А тепер ще й пісні за допомогою штучного інтелекту.

Схоже, десь у дитинстві в мою систему випадково встановили програму «Збирати все цікаве», а кнопку «Видалити» просто забули передбачити.

1. Значки, марки, спорт і перші ознаки музичної залежності

У ранньому дитинстві я колекціонував значки та марки. Колекціонування було справою серйозною. Значок був не просто шматочком металу, а майже міжнародним активом. Марка — взагалі вікном у світ.

Щоправда, вже підлітком я всю цю колекцію роздав. Сьогодні колекціонери, можливо, назвали б це фінансовою катастрофою. Але тоді я ще не знав, що через кілька десятиліть старі значки продаватимуть в інтернеті за гроші.

Паралельно я серйозно захоплювався спортом. Ставив шкільні рекорди з підтягування на перекладині та стрибків у висоту. Тобто певний час усе виглядало так, ніби країна може отримати спортсмена.

Не отримала. Музика виявилася сильнішою.

Одним із головних винуватців став мій дідусь. Він купив мені магнітофон «Маяк-201». І тут почалося.

Я записував музику з радіо, збирав пісні, слухав «Голос Америки» та «Радіо Свобода». Тоді не було ні Google, ні Spotify, ні кнопки «знайти схоже». Хорошу пісню треба було буквально вистежити.

Платівки теж не лежали в кожному магазині. Якщо потрібної музики не було, доводилося шукати людей, які могли її дістати. Так у мене сформувалося хронічне бажання знайти ще одну хорошу пісню.

2. «Зеніт», темна кімната і загадкове червоне світло

Потім у моє життя прийшла фотографія. Дідусь дав мені фотоапарат «Зеніт», і звичайне фотографування швидко перетворилося на справжню технологічну пригоду.

Плівка, проявлення, закріплення, збільшувач, фотопапір, ванночки та головне правило: червоне світло можна, а звичайне — ні. Темна кімната мала власну атмосферу. Особливо коли ти точно знаєш, що зараз не можна вмикати світло. Ні за яких обставин.

Частина тих старих фотографій збереглася. Тепер я можу відновлювати їх цифровими методами, і це особливо цікаво: технології змінилися, а цікавість до самого процесу залишилася.

Згодом фотографія переросла в практичну роботу з дизайном та цифровою обробкою зображень.

3. Швеція, компакт-диски і чергове загострення колекціонування

На початку 1989 року я вперше потрапив до Швеції. Саме там я побачив, наскільки іншою може бути музична інфраструктура.

Компакт-диски тоді були майже новою технологією. Дорогі, блискучі й із таким звуком, що після них касета вже дивилася на тебе трохи винувато.

Але головне — з'явився новий об'єкт колекціонування. Мій старий алгоритм знову запрацював: якщо десь є хороша музика, її треба знайти.

Друг у Москві допомагав знаходити потрібні компакт-диски та купувати їх. Так ще задовго до Spotify у мене фактично була власна система стримінгу.

Щоправда, працювала вона повільніше: треба було подзвонити, пояснити, що шукати, дочекатися пошуку, купівлі та передачі диска. Зате без щомісячної підписки.

4. Інтернет і загадкова справа про третє речення

У 1993 році мені вперше показали, що таке Інтернет. Я майже одразу зрозумів: за цим майбутнє.

Згодом я захотів власний сайт. Спочатку, як нормальна людина, вирішив замовити його у фахівців. Пояснив, що хочу. Отримав інше. Пояснив ще раз. І десь на цьому етапі зрозумів: мабуть, швидше буде навчитися самому.

Так я поступово почав розбиратися у вебтехнологіях, дизайні, обробці фотографій, графічних і музичних програмах, а згодом і в програмуванні.

Справа №3. Куди зник хлопчик, який не вмів писати твори?

У школі в мене були дуже складні стосунки з творами. Учитель давав тему. Я писав перше речення. Потім друге. А потім… усе. Аркуш дивився на мене. Я дивився на аркуш. Між нами зависала напружена тиша.

Написати третє речення було завданням приблизно такого самого рівня складності, як пояснити коту правила дорожнього руху.

А потім з'явилися мої сайти. Я почав писати про те, що мені справді цікаво, і проблема кудись зникла. Статті пішли одна за одною, потім блоги, Facebook, а згодом і книги.

Мабуть, проблема була не в тому, що я не вмів писати. Просто мені довго пропонували писати не про те.

5. Сайт, відео і робота, яка раптом стала бізнесом

Мій сайт спочатку був просто захопленням. Я постійно щось переробляв, додавав, фотографував, оформлював, оптимізував.

Згодом сайт почав добре знаходитися в пошукових системах і поступово перетворився на невеликий бізнес.

Паралельно я серйозно зайнявся відео. Приблизно два роки вчився знімати та монтувати, а для серйозної роботи придбав три якісні триматричні камери Panasonic, щоб знімати виступи одразу з трьох ракурсів.

Одними з перших таких робіт стали записи виступів мого сина та його гурту «Джаз Терапія», зокрема пісні «Чорнобривці».

Тоді три камери здавалися майже маленькою телестудією. А потім прийшли смартфони й спокійно сказали: «Дякуємо, хлопці. Далі ми самі».

Колекція просто змінила форму. Тепер це були вже не тільки музика й фотографії, а сайти, відео, цифрові матеріали та нові технології.

6. Радіо «Альтава»: коли колекція компакт-дисків пішла в ефір

Моя колекція компакт-дисків давно перестала бути просто приватною полицею. Дисків ставало дедалі більше, я добре знав, що в мене є і що можна поставити послухати.

Одного дня виникла проста думка: а чому б не зробити з цього радіопрограму?

Я звернувся до «Радіо Альтава» в Полтаві та запропонував програму на основі власної музичної колекції. Назву довго вигадувати не довелося: «Програма з колекції Андрія Буторіна».

Маркетинговий відділ у мене тоді був дуже компактний. Фактично складався з однієї людини. Ведучим програми став Юрій Коржиков — журналіст і досвідчений ведучий, який перетворив гору моїх компакт-дисків на радіопрограму.

Програма виходила понад два роки, практично щодня. І тут моя дитяча історія з радіо замкнулася. Колись я сидів біля «Маяка-201» і чекав потрібну пісню, щоб вчасно натиснути «запис». Тепер інші люди чекали біля радіоприймачів музику, яку я допомагав добирати.

Життя, як виявилося, має непогане почуття гумору. Окремо про цю програму та її історію я ще розповім у наступних статтях розділу «Біографія».

7. А ще треба було якось заробляти

Паралельно з усією цією творчою діяльністю мені завжди бракувало часу. І я постійно думав не тільки про музику, а й про те, як поповнити свій гаманець — не заради самої цифри, а щоб спокійно жити й утримувати всю сім'ю.

Син теж став музикантом, а це, як відомо, професія, де гаманець іноді потребує не тільки музики, а й додаткової підтримки.

Тому я пробував різні проєкти: різні бізнес-ідеї, мережевий маркетинг, партнерські схеми та інші способи заробітку.

Деякі з них давали досвід. Деякі давали зовсім інший досвід — як саме не треба працювати. Але бажання знайти спосіб заробляти самостійно нікуди не зникало.

8. Біткоїн, 500 доларів за курс і дуже дорогий життєвий урок

Приблизно з 2008 року я почав чути про Bitcoin. Роками чув це слово, але особливо не розумів, що воно таке і навіщо воно мені.

Пізніше познайомився з людиною, яка могла нормально пояснити принцип роботи та допомогти розібратися з інвестиціями. Я купив курс за 500 доларів, успішно його пройшов і почав вкладати гроші.

Далі життя вирішило провести мені практичний курс без знижки. Я вклав практично всі гроші, які заробив за життя, але відійшов від рекомендованого підходу й почав робити по-своєму.

Результат був простий: грошей стало значно менше. З'явилися кредити, довелося продавати майже все майно.

Потім я вибрався з цієї ями й відновився. Потім знову втратив. Знову відновився. І так кілька разів. Фінансова кардіограма вийшла цікава: вгору — вниз, вгору — вниз.

Зараз я вже значно краще розумію, як працює цей ринок і що саме я робив неправильно. Іноді життя навчає не підручником, а рахунком.

9. А потім прийшов штучний інтелект

У 2024 році в моїй історії стався ще один технологічний поворот — я серйозно взявся за створення музики за допомогою штучного інтелекту.

Першою стала пісня «Наташа, де ти є». Здавалося б: зробив одну пісню, послухав — і досить.

Але той, хто уважно читав про значки, марки, платівки, компакт-диски, фотографії, сайти та відео, вже приблизно знає, що сталося далі.

З'явився цілий альбом. Потім я почав створювати власні пісні, інструментальні композиції та аранжування на зовсім іншому технологічному рівні.

Логіка виявилася тією самою: спочатку я слухав музику, потім збирав її, потім виконував, записував, обробляв — а тепер можу ще й створювати нові музичні проєкти.

10. Понад 500 композицій і дуже проста проблема

Станом на 2026 рік у мене вже понад 500 пісень та інструментальних композицій — створених раніше й зроблених за допомогою сучасних технологій.

І тут виникла несподівана проблема: я практично перестав слухати чужу музику. Мені просто стало цікавіше створювати свою.

Іноді навіть ловлю себе на простій думці:

Звичайно, це жарт. Але в ньому є частина правди: коли сам постійно щось створюєш, процес створення стає не менш цікавим, ніж саме слухання.

І що ж у підсумку?

Колись, щоб знайти музику, я чекав її на радіохвилі. Потім шукав платівки. Потім компакт-диски. Потім файли. А тепер можу створити її сам.

Те саме відбулося з фотографією, відео, сайтами, дизайном, текстами та іншими технологіями.

Схоже, та сама дитяча програма все ще працює. Просто тепер вона має нову версію:

І, судячи з усього, слідство ще далеко не завершене.

Продовження слідує…

Dies ist eine Einführung in meine Erinnerungen an das Schaffen, in die Biografie.

Wenn man mein Leben genau betrachtet, könnte der Eindruck entstehen, dass ich ständig etwas gesammelt habe.

Zuerst Abzeichen. Dann Briefmarken. Dann Musik. Dann Schallplatten. Dann CDs. Dann Fotos. Dann Websites, Programme, Videos, Artikel…

Und jetzt auch noch Songs mithilfe von Künstlicher Intelligenz.

Scheinbar hat man in meiner Kindheit versehentlich das Programm „Alles Interessante sammeln“ auf meinem System installiert, aber vergessen, den „Löschen“-Button vorzusehen.

1. Abzeichen, Briefmarken, Sport und erste Anzeichen von Musikabhängigkeit

In meiner frühen Kindheit sammelte ich Anstecknadeln und Briefmarken. Das Sammeln war eine ernste Angelegenheit. Eine Anstecknadel war nicht nur ein Stück Metall, sondern fast ein internationales Asset. Eine Briefmarke war geradezu ein Fenster zur Welt.

Zwar habe ich als Teenager meine gesamte Sammlung verschenkt. Heute würden Sammler dies wahrscheinlich als finanzielle Katastrophe bezeichnen. Aber damals wusste ich noch nicht, dass ein paar Jahrzehnte später Menschen alte Abzeichen im Internet für Geld verkaufen würden.

Parallel dazu trieb ich ernsthaft Sport. Ich stellte Schulrekorde im Klimmzug und Hochsprung auf. Das heißt, eine Zeit lang sah alles so aus, als ob das Land einen Sportler bekommen könnte.

Hat es nicht. Die Musik erwies sich als stärker.

Einer der Hauptverantwortlichen war das Tonbandgerät „Majak-201“, das mein Großvater mir kaufte. Und da ging es los.

Ich fing an, Lieder aufzunehmen und zu sammeln. Eine ganz besondere Quelle musikalischer Entdeckungen waren „Voice of America“ und „Radio Free Europe“. Genau dort konnte man wunderbare sowjetische Lieder hören, die das gewöhnliche sowjetische Radio aus irgendeinem Grund nicht allzu eilig hatte auszustrahlen.

Die Logik war interessant: Um einige Lieder aus dem eigenen Land zu hören, musste man warten, bis sie aus dem Ausland übertragen wurden. Aber wir nahmen solche Paradoxien damals gelassen hin. Es gab kein Internet, und Google schwieg auch, weil es noch nicht erfunden war.

Dann kam die Ära der Schallplatten. Gutes Vinyl in den Geschäften war ungefähr so regelmäßig wie eine Sonnenfinsternis. Daher gab es ein ganzes inoffizielles Musikversorgungssystem.

Ein Freund in Kiew half mir dabei. Er fand die nötigen Aufnahmen, und meine Musiksammlung wuchs schrittweise. So begann eine Krankheit, die die Medizin bis heute aus irgendeinem Grund noch nicht in die internationale Klassifikation aufgenommen hat: der chronische Wunsch, noch einen guten Song zu finden. Dem Anschein nach ist er unheilbar.

2. „Zenit“, ein dunkler Raum und geheimnisvolles rotes Licht

Ein weiteres Geschenk meines Großvaters war die Kamera „Zenit“. So hielt die Fotografie Einzug in mein Leben.

Heute ist alles einfach: Telefon herausgeholt, Knopf gedrückt – und drei Sekunden später ist das Foto irgendwo auf Facebook. Damals war die Fotografie fast eine chemische Spezialoperation.

Man musste den Film einlegen, die Parameter korrekt einstellen, das Bild aufnehmen, den Film entwickeln und dann in einem dunklen Raum bei Spezialbeleuchtung warten, bis sich auf dem weißen Fotopapier ein Bild abzuzeichnen begann.

Und diesen Moment erinnere ich mich bis heute. Anfangs nichts. Dann irgendein Fleck. Dann Konturen. Und plötzlich erscheint ein Foto. Für ein Kind war das reine Magie.

Viele jener alten Fotos sind bis heute erhalten geblieben. Jetzt restauriere ich sie mit digitalen Methoden. Es ergibt sich ein interessanter Kreis: Einst saß ich in einem dunklen Raum über einer Schale mit Entwickler, und heute sitze ich vor dem Monitor und stelle genau dieselbe Fotografie mithilfe moderner Technologien wieder her.

Die Werkzeuge haben sich geändert. Die Neugier ist geblieben. Später verwob sich die Fotografie ganz natürlich mit Design, und seit vielen Jahren beschäftige ich mich damit professionell.

3. Schweden, Compact Discs und eine neue Sammelleidenschaft

Anfang 1989 reiste ich zum ersten Mal nach Schweden. Und dort wartete eine neue Gefahr auf mich — Compact Discs.

Sie wurden bereits aktiv verkauft. Sie waren nicht billig, aber die Tonqualität nach Kassetten und Schallplatten schien fantastisch. Natürlich konnte ich daran nicht vorbeigehen.

Der Sammlerorganismus, der zuvor Anstecknadeln, Briefmarken, Magnetbänder und Vinyl überstanden hatte, verstand sofort: — Oh! Jetzt sammeln wir das.

Es gab nur ein Problem: Die gewünschten Alben zu finden, gelang bei weitem nicht immer. Und hier funktionierte wieder das alte Musikaufklärungssystem.

Ein Freund von mir, der in Moskau arbeitete, erhielt Bestellungen von mir, suchte nach den benötigten CDs und kaufte praktisch alles, was ich mir wünschte. Auf diese Weise hatte ich lange vor dem Erscheinen von Spotify bereits mein eigenes Streaming-System.

Zwar funktionierte es langsamer. Man musste eine Person in Moskau anrufen, erklären, was gesucht wurde, abwarten, bis sie es fand, kaufte und einem auf irgendeine Weise zukommen ließ. Dafür aber keine monatliche Abonnementgebühr.

4. Das Internet, der mysteriöse dritte Satz und das Radio

Und dann geschah etwas, das mein Leben grundlegend veränderte. 1993 zeigte man mir zum ersten Mal, was das Internet ist. Ich verstand fast sofort: Darin liegt die Zukunft.

Später wollte ich eine eigene Website haben. Anfangs beschloss ich wie ein normaler Mensch, sie bei Leuten in Auftrag zu geben, die sich damit auskennen. Erklärte, was ich wollte. Erhielt ein anderes Ergebnis. Erklärte es noch einmal. Und irgendwo an diesem Punkt begann ich zu ahnen, dass es schneller gehen würde, es selbst zu lernen.

So begann ich schrittweise, mich in Webtechnologien, Design, Fotobearbeitung, Grafik- und Musikprogramme und schließlich in die Programmierung einzuarbeiten.

Fall Nr. 3. Wohin verschwand der Junge, der keine Aufsätze schreiben konnte?

In der Schule hatte ich ein sehr kompliziertes Verhältnis zu schriftlichen Aufsätzen. Der Lehrer gab das Thema vor. Ich schrieb den ersten Satz. Dann den zweiten. Und danach… Alles. Die kreative Quelle versiegte.

Ich starrte auf das leere Blatt Papier. Das Blatt starrte auf mich. Zwischen uns breitete sich eine angespannte Stille aus. Einen dritten Satz zu schreiben war eine Aufgabe von ungefähr demselben Schwierigkeitsgrad wie einer Katze die Straßenverkehrsordnung zu erklären.

Als meine eigenen Websites entstanden und ich anfing, über das zu schreiben, was mich wirklich interessierte, verschwand das Problem irgendwo. Plötzlich stellte sich heraus, dass ich schreiben kann. Artikel begannen nacheinander zu erscheinen, dann Blogs, Facebook und schließlich Bücher.

Wahrscheinlich lag das Problem nicht daran, dass ich nicht schreiben konnte. Man hatte mir einfach zu lange vorgeschrieben, worüber ich schreiben sollte.

5. Die Website, die plötzlich ein Geschäft wurde

Mit der eigenen Website passierte eine ähnliche Geschichte. Anfangs war ich ein Hobby. Ich überarbeitete, verbesserte, fügte Materialien, Fotos und Seiten hinzu.

Im Ergebnis stieg die Website in den Suchmaschinen nach oben und verwandelte sich allmählich in ein kleines Geschäft.

Parallel dazu entstand eine neue Leidenschaft – Video. Ungefähr zwei Jahre lang lernte ich, richtig zu filmen und zu schneiden. Für ernsthafte Arbeit kaufte ich drei hochwertige Panasonic-3-Sensor-Kameras.

Zu den ersten solchen Arbeiten gehörten Aufzeichnungen von Auftritten meines Sohnes und seiner Band „Jazz Therapy“, insbesondere des Liedes „Chornobryvtsi“.

Damals schienen drei Kameras fast wie ein kleines Fernsehstudio zu sein. Und dann kamen Mobiltelefone und sagten ruhig: — Danke, Leute. Den Rest machen wir selbst.

Die Sammlung hat lediglich ihre Form geändert.

6. Radio Alta-V: Als die CD-Sammlung plötzlich auf Sendung ging

Meine Compact Discs waren längst mehr als nur eine private Sammlung geworden. Es wurden immer mehr. Ich wusste ziemlich genau, was ich besaß und welche Musik man auch anderen Menschen vorspielen könnte.

Und eines Tages dachte ich: — Warum daraus nicht eine Radiosendung machen? Ich ging zu Radio Alta-V in Poltawa und schlug vor, eine Sendung auf Grundlage meiner Musiksammlung zu machen.

„Die Sendung aus der Sammlung von Andriy Butorin“. Das Marketingteam bestand praktisch aus einer einzigen Person. Moderiert wurde die Sendung von Yuriy Korzhikov.

Die Sendung lief mehr als zwei Jahre lang, praktisch jeden Tag. Damit schloss sich der Kreis meiner Kindheit mit dem Radio. Früher wartete ich auf das richtige Lied im Radio, jetzt warteten andere Menschen auf Musik, bei deren Auswahl ich mitwirkte.

7. Künstliche Intelligenz: Als die Zukunft unangekündigt kam

Die Musik war inzwischen endgültig ins Internet übergesiedelt. Und im Jahr 2024 ereignete sich der nächste technologische Unfall in meiner Biografie — ich entdeckte Künstliche Intelligenz in der Musik für mich.

Das erste Lied war meiner Freundin Natalia gewidmet – „Natascha, wo bist du“. Man könnte meinen: einen Song gemacht, angehört, Zeit sich zu beruhigen. Aber wer meine Geschichte verfolgt hat, weiß, was als Nächstes geschah: Es erschien ein ganzes Album.

Moderne Technologien haben mir erlaubt, rund um meine eigenen musikalischen Ideen ganze Arrangements aufzubauen. Einst musste man eine Funkwelle jagen, heute kann ich sie selbst erschaffen.

Genau wegen dieser Frage tauchten in meinem Leben Fotografie, Musik, Websites, Design, Video, Bücher, Programmierung und nun Künstliche Intelligenz auf. Fortsetzung folgt…

This is an introduction to my memories of creativity, to the biography.

If you look closely at my life, it might seem that I have been collecting things all the time. First pins. Then stamps. Then music. Then vinyl records. Then CDs. Then photographs. Then websites, programs, videos, articles…

And now also songs using Artificial Intelligence. It seems that somewhere in my childhood, the program "Collect Everything Interesting" was accidentally installed on my system.

1. Pins, stamps, sports, and early signs of music addiction

In early childhood, I collected lapel pins and stamps. A pin was not just a piece of metal, but almost an international asset. Today, collectors might call giving those away a financial disaster.

At the same time, I was seriously into sports, setting school records in pull-ups and high jumping. But music turned out to be stronger, fueled by the "Mayak-201" tape recorder from my grandfather.

I recorded songs from "Voice of America" and "Radio Liberty". Then came vinyl records, secured via friends in Kyiv, beginning my lifelong chronic desire to find one more good song.

2. "Zenit", dark room, and mysterious red light

Another gift from my grandfather was the "Zenit" camera. Photography back then was a chemical special operation: films, developing, a dark room, and red light.

Watching outlines slowly emerge on white photographic paper felt like absolute magic. Now I restore those old photos digitally—tools have changed, but curiosity remains.

3. Sweden, compact discs, and another collection surge

In early 1989, I visited Sweden and discovered Compact Discs. Their sound quality after cassettes seemed fantastic. My collector organism instantly understood: we collect this now.

Since finding albums locally was hard, a friend in Moscow bought and sent them over, creating my own pre-Spotify streaming system without monthly subscription fees.

4. The Internet, the mystery of the third sentence, and radio

In 1993, I discovered the internet and soon decided to learn web technologies and programming myself after failed outsourced attempts.

In school, writing essays was torture because I could never write a third sentence. But once I started writing about things that genuinely interested me on my own websites, articles, blogs, and books flowed effortlessly.

5. The website that became a business and video passion

My website hobby eventually grew into a small business driven by good SEO search engine rankings. Parallelly, I dived into video production using three Panasonic 3-sensor cameras to record my son's band "Jazz Therapy".

Smartphones eventually changed video production forever, but the collection simply shifted into new digital forms.

6. Radio Alta-V and AI music discovery

My CD collection eventually turned into a daily radio program on Radio Alta-V in Poltawa called "The Program from Andriy Butorin's Collection", hosted by Yuriy Korzhikov for over two years.

In 2024, AI music creation entered my life. Starting with a song for my friend Natalia, it quickly turned into an entire album and over 500 original compositions today. The child waiting by the radio for a song can now create whatever music he imagines.

To be continued…